Асоціація міні-футболу (футзалу) Волинської області
Четвер, 15.11.2018, 04:26
Вітаю Вас Гість | RSSГоловна | Реєстрація | Вхід
АМФВ
Головна » 2011 » Липень » 24 » «Зірка» волинського футзалу про себе та спорт
«Зірка» волинського футзалу про себе та спорт
11:38

 
Днями у відомому волинському виданні «Сім’я і дім» було надруковане інтерв’ю з кращим футзальним гравцем Волині Володимиром Бобилєвим. Зазначимо, що журналісти цієї газети з небагатьох тих, хто по-справжньому долучається до справи популяризації нашого виду спорту. І інтерв’ю з людиною, яка також зробила вагомий внесок у те, щоб про волинський футзал почули в усіх куточках країни, тому підтвердження. Отже, розмова Андрія Собуцького з кращим бомбардиром двох останніх чемпіонатів України у першій лізі, чемпіоном та володарем кубка Волині, гравцем ковельського «Шанс-Авто» Володимиром Бобилєвим читайте далі!

Володимир БОБИЛЄВ: «Колись я навіть не знав, що таке Ковель, а тепер звідси ні кроку»
Минуло два роки відтоді, як на Волині відродилося існування меншого брата великого футболу. Завдяки командам «Шанс-Авто» та «Буран-Негабарит» Ковель надійно прописався на футзальній карті України. Понад те, вболівальники з міста залізничників пишаються, що саме «шансівець» Володимир Бобилєв два роки поспіль перемагає в суперечці бомбардирів першої ліги України з футзалу. Незважаючи на молодий вік, футболіст встиг на професійному рівні пограти за вінницький «Темп», СК «Волинь», «Ікву» (Млинів), житомирське «Полісся», «Газовик-Скала» (Стрий), львівські «Карпати» та «Арсенал» з Білої Церкви. Та, либонь, найбільшого успіху Володимир досяг із «Шанс-Авто», коли в цьому чемпіонаті зупинилися за крок до виходу у Вищу лігу України з футзалу. У літнє міжсезоння СіД поспілкувався із забивним нападником.

– Володимире, ти народився і виріс у Вінниці. Як опинився на Волині?– Так, моя мала батьківщина – столиця східного Поділля Вінниця, де й досі проживають батьки. Одного разу проводили обласний турнір з футболу, в якому я брав участь. Мені тоді було років п’ятнадцять, однак своєю грою привернув увагу селекціонерів луцької «Волині», які спеціально приїхали на змагання, щоб переглядати молоді таланти. Вони запропонували спробувати свої сили у Віталія Кварцяного. Я погодився. У першому сезоні головний тренер попросив відіграти за «Феміду-Інтер», а в наступних двох уже був гравцем ФК «Волинь» та його фарм-клубу «Ковель-Волинь-2».

– По тому грав у «Карпатах», але знову опинився в Ковелі…
– Після того як ковельська команда знялася з першості України другої ліги, клуб віддав мене в оренду у млинівську «Ікву», яка щойно туди пробилася (партнерами Володимира в Млинові були нинішній воротар «Волині» Віталій Неділько та форвард «Дніпра» Володимир Гоменюк. – Авт.). Згодом була оренда в житомирське «Полісся», а через півроку я підписав контракт з командою «Газовик-Скала», яка виборола путівку до першої ліги. За два сезони виступів у Стрию мене помітили представники «Карпат» і наступного року я вже захищав кольори львівського клубу. Коли головним тренером був Юрій Дячук-Ставицький, стабільно потрапляв до заявки на матч, а от його наступникові Олександру Іщенку чимось не сподобався, тому здебільшого не грав. Як результат – перехід в амбітний колектив з Білої Церкви, що боровся за підвищення в класі. Однак відіграв тільки перше коло, оскільки захворів на енцефаліт. А вже влітку 2009 року Олександр Мороз створив футзальну команду «Шанс-Авто». Після кількох перемог на місцевому рівні заявилися на першу лігу. У дебютному сезоні досягли непоганих результатів: дісталися 1/8 фіналу розіграшу Кубка України та посіли сьоме місце в чемпіонаті, забивши, рекордно на той час, 95 м’ячів.

– Два роки поспіль ти стаєш найкращим голеадором першої футзальної ліги. Маєш секрет результативності?
– Це заслуга команди, адже в більшості випадків саме партнери створюють моменти, а я вже намагаюся якомога частіше їх реалізовувати. Мені поталанило грати у клубі, який сповідує потужний атакувальний стиль. Переконаний, і глядачам у залі значно приємніше споглядати за грою команди, що не закривається наглухо в захисті, а ні на мить не зупиняється й постійно бомбардує ворота суперника.

– Де ліпше почуваєшся: на смарагдовому полі стадіону чи у спортзалі?
– Чесно кажучи, більше подобається грати у великий футбол, проте легше на міні-футболі. Чому? У футзалі маєш конкретний відрізок часу, скажімо, дві хвилини, і відпрацьовуєш на повну. Відпочив трохи і знову в бій. Коли ж бігаєш 11х11, то усі дев’яносто хвилин потрібно вести гру, надто коли граєш під нападниками.

– Хто з відомих футболістів тобі імпонує?
– Безперечно, Зідан. Це футболіст від Бога. Проте дуже не люблю, коли мене починають порівнювати із кимось, мовляв, манера гри близька до Юрія Калитвинцева чи Звоніміра Бобана. Це ж нісенітниця! Мені ще працювати, працювати і ще раз працювати, аби хоча б наблизитися до їхнього рівня.

– Розкажи про свої моменти істини і хвилини слави у футзальній кар’єрі…
– І сміх і гріх – коли після ігор та тренувань до мене підходять голкіпери й показують синяки на тілі від м’яча. А найбільш розпачливим є момент, що трапився на останній секунді матчу з лідером змагань чернівецьким «Меркурієм». У тій виїзній грі драматизму вистачало вдосталь: 0:2 програвали, 2:2 зрівняли, потім знову «горіли» 2:3. І от, замінили воротаря на п’ятого польового й всіма силами атакуємо. Партнер проривається флангом, робить простріл на дальню штангу, де мене на хвильку забули захисники. Я вже роблю рух ногою, бачу круглого в сітці, однак в останню мить голкіпер черкає ногою м’яча і той трішки підскакує. Удар не вийшов, і захисник вибив на кутовий, який ми розіграти вже встигли через фінальний свисток. Образливо те, що чернівчани закинули цей кількасекундний момент в інтернет, назвавши мене незграбою.

– Як до футболу ставиться твоя сім’я?
– Та завдяки футболу я познайомився з дружиною! Руслана ходила на матчі, коли я грав за «Ковель-Волинь-2». Якось нас познайомили друзі, і ми почали зустрічатися. Через півтора року одружилися. Уявіть, мені було всього двадцять, та я тоді ні миті не вагався й не жалкую. Ми виховуємо чотирирічну донечку Крістіну. І якщо колись навіть не знав, що таке Ковель, то тепер я звідси ні крокуJ
Андрій СОБУЦЬКИЙ
«Сім’я і дім»
На фото Андрія СОБУЦЬКОГО: Володимир Бобилєв на стадіоні «Верес» та з найпалкішою вболівальницею – доцею Крістіною.
P.S. Розмова відбувалася 6 липня, в день, коли Володимир святкував 27-річчя, а його клуб «Шанс-Авто» два роки з дня заснування. «Сім’я і дім»  бажає Володі стати найкращим бомбардиром уже вищої ліги України з футзалу та потрапити до складу національної збірної!
Профайл гравця на сайті ФФВ - http://www.ffu.org.ua/ukr/tournaments/arch2/prof/292/
Переглядів: 1837 | Додав: futsalvolyn | Рейтинг: 5.0/3 |
Форма входу
Пошук
Календар
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Лічильник

Copyright MyCorp © 2018